This site has limited support for your browser. We recommend switching to Edge, Chrome, Safari, or Firefox.

✨ Help us launch our newest story! ✨

🇲🇽 Learn about Xaneri's book 🇲🇽

📚 Pre-orders now open! 📚

Very Blue

Синіше за синє

Written by Camille J. Excell | Illustrated by Nana Utsugi | Translated by Oleksandra Shendryk


[ English / англійська ] 

Across the desert plain Besi could see a low, dark cloud racing toward her. Her right hand glided down to her left hip, her fist gently closing around the handle of her dagger. Besi narrowed her eyes and saw specks of glitter-ed blue amidst this dark cloud. It arrived quickly, in a blink, and Besi saw what this mass really was.

Before her stood a group of the most peculiar creatures she had ever seen. Towering at eight feet tall, these creatures were completely draped in a shimmering blue gown and through the gown extended two spindly, lanky arms to the sky. At the apex, their hands met to form a cup and hovering in the middle was one, giant, incredible, golden eye.  

Besi had travelled very far, and very long, looking for her brother. Floating in space for an eternity, she had never imagined creatures such as these could exist. Their presence instilled something like fear in her soul. Though, it was not the type of fear one feels when there is danger, but the type of fear one feels when standing at the edge of the universe, or in front of a sunset; awe. 

The creature in the front twisted their body slightly and gracefully extended one long arm, the golden eye coming with it, until it planted in the air directly in front of Besi’s face. 

“I…” Besi croaked, but a sudden breeze threw her hair over her face and she stopped. A booming voice came to her.

“We have been keeping our eyes on you, as you have travelled across the sky. You became quite lost.”

Besi’s heart collapsed and dripped down to her toes, ”I didn’t mean to leave him”, she whispered to the eye.

“We know,” the voice responded. Silence fell between them. Besi and the creatures stood in this way, until the sun fell and stars began to light up. Galaxies came and went, civilisations rose and fell, and Besi breathed shallowly and slowly until another breeze, this time a gentle one, carried a softer voice with it: “Come”.

The creatures formed a circle around Besi, and began to guide her across the desert. They walked for one, very long night. As a sun began to climb the sky, they reached a field of tall plants with large, cloudy orbs hanging from them like berries. Through the field they went and finally reached the edge of the crops.

“We have had many others like you,” she heard, and as the plants parted she saw a brilliant shanty town, on the edge of the ocean. Besi looked up at the creature and it blinked slowly as the sun reached heaven and warmed the sand beneath Besi’s feet.

“Is my brother…?” she ventured.

The creature twisted, once again, and slowly lowered its eye before Besi’s face. 

“Linden is here,” and the eye beckoned to the shore. 

Wearing a thick, glittering blue robe her brother, Linden, stood at the edge of a blue sea, the water lapping his feet and his arms outstretched, reaching towards her.

. . .

 

Ukrainian / українська ]

Бесі бачила, як кріз простір пустельної рівнини насувається темна низька хмара і прямує до неї. Її права рука ковзнула до лівого стегна, і кулак м'яко стиснувся навколо рукояті кинджала. Примруживши очі, Бесі побачила блакитні плями, що проблискували з-поміж купчастих форм цієї темної хмари. Хмара наближалася швидко, навіть миттєво, і Бесі побачила, чим насправді була ця маса.

Перед нею постала купка найнезвичайніших істот, яких їй доводилося бачити. Заввишки у вісім футів, ці істоти були повністю вбрані у мерехтливу блакитну мантію, крізь яку до неба простягалися дві тонкі, довгі руки. Вгорі їхні руки з'єднувалися, утворюючи чашу, в той час як в центрі зависло одне величезне, неймовірне, золоте око.

Далекою видалася подорож для Бесі, і вона пройшла дуже довгий шлях в пошуках свого брата. Ширяючи у космосі цілу вічність, вона й уявити не могла, що такі істоти можуть існувати. Їхня присутність вселяла в її душу щось схоже на страх. Але це був не той страх, який люди відчувають у разі небезпеки, а той, що відчувають, стоячи на краю всесвіту або перед заходом сонця, – священний трепіт.

Істота попереду злегка вигнулася і граційно простягла одну довгу руку з золотим оком, поки воно не повисло в повітрі прямо напроти обличчя Бесі.

«Я...» – пробелькотіла Бесі, але раптовий вітерець відкинув пасму волосся на її обличчя, і вона замовкла. До неї долинув гуркітливий голос.

«Ми стежили за тобою, поки ти подорожувала небом. Ти геть заблукала.»

Серце Бесі стиснулося і впало до кінчиків пальців ніг. «Я не хотіла залишати його», – прошепотіла вона, дивлячись в око.

«Ми знаємо», – відповів голос. Поміж ними повисла тиша. Бесі та істоти стояли так, поки не зайшло сонце і не засяяли зорі. Галактики з'являлися і зникали, цивілізації розвивалися і занепадали, а Бесі дихала повільно й неглибоко, поки черговий вітерець, цього разу ніжний, не доніс до неї м'якішим тоном у голосі: «Ходи».

Істоти утворили коло навколо Бесі і почали вести її крізь пустелю. Вони йшли цілу, дуже довгу ніч. Коли сонце почало підніматися у небо, вони дійшли до поля з високими рослинами, з яких звисали великі каламутні сфери, схожі на ягоди. Вони перейшли поле і нарешті досягли краю посівів.

«У нас було багато таких, як ти», – почула вона, і коли рослини залишилися позаду, вона побачила блискуче нетрівне селище на обрії океану. Бесі глянула на істоту, і вона повільно блимнула. Саме в той час, коли сонце досягло небес і зігріло пісок під ногами Бесі.

«Мій брат...?» – насмілилась запитати вона.

Істота знову вигнулася і повільно опустила своє око впритул до обличчя Бесі.

«Лінден тут», – промовило око і поманило її до берега.

Її брат Лінден, одягнений у товсту, блискучу синю мантію, стояв біля краю синього моря, вода омивала його ноги, а його руки простягалися до неї.

    Camille J. Excell

    Camille (Millie) is an African - Australian writer, dancer and philosopher. Most days she’s hustling to makes ends meet; life modelling, doing support work, teaching philosophy. Other days she’s in bed (which is in the kitchen) with her face smooshed up against her three legged cat, drinking diet coke and watching The Golden Girls.

    Connect with camille on instagram

    Nana Utsugi

    Nana Utsugi is a freelance graphic designer and illustrator. She loves to illustrate cafe scenes in Melbourne, as well as custom drawings of couples, families and pet portraits. In her spare time, Nana likes to visit cafes with her dog, Tubby, explore local markets for inspiration and indulge in pastries.

    Connect with Nana on Linkedin

    Oleksandra Shendryk

    Oleksandra has always been keen on learning foreign languages, so she dedicated her life to linguistics studies, in particular English and Japanese. Her lifetime dream was to dwell in an English-speaking country: that dream came true in 2022 when she moved to Australia. Now, she’s raising three wonderful girls, loving her job and open to new bright experiences waiting ahead.

    This story is part of

    Campfire Stories

    Short-form stories that celebrate all of us.

    Subscribe to get heart-warming goodness delivered straight to your inbox or mailbox.

    Learn more
    Zoom Campfire Stories #08: Very Blue
    Zoom Campfire Stories #08: Very Blue

    Campfire Stories #08: Very Blue

    $4.00
    Subscription Save

    Get a limited edition print of Very Blue delivered to your door. Written by Camille J. Excell, illustrated by Nana Utsugi and translated by Oleksandra Shendryk, this is a story about love over distance and time.

    Designed to be enjoyed by readers of all ages, you can expect a heart-warming story about a young woman's search for her brother.

    Discover more Campfire Stories

    Strawberries in the Wastelands of Lygon Street

    Our twelfth story, Strawberries in the Wastelands of Lygon Street, written by Seb Whitaker, illustrated by Emily Wildfyre, and translated by Clairine Chendra, is a story about new beginnings in unlikely places:...

    Olivia and the Littering Crowd

    Our eleventh story, Olivia and the Littering Crowd, written by Erika Deery, illustrated by Eva Rosas Angeles, and translated by Tania Pineda-Stuart, is a story about speaking up for what you...

    I Am Saeed (Full Story)

    This is an extended edition of our tenth story, I Am Saeed. Written by Aleya Sharif Zadeh, illustrated by Vanessa Bong and translated by Maryanne Mino, this is a beautiful childhood story about unlikely...

    I Am Saeed

    Our tenth story, I Am Saeed, written by Aleya Sharif Zadeh, illustrated by Vanessa Bong and translated by Maryanne Mino, is a beautiful childhood story about unlikely friends: “When I was ten years old, my...

    Cart

    No more products available for purchase

    Your cart is currently empty.